Алопеція є  поширеним дерматологічним станом, що  може мати виражені психосоціальні наслідки, особливо у  жінок, зумовлюючи формування тривожно-депресивних реакцій, порушень соціальної адаптації та  зниження якості життя. Метою дослідження було вивчити особливості якості життя у  пацієнток з  дифузною алопецією різного генезу залежно від  ступеня психічної дезадаптації та  визначити взаємозв’язки між показниками якості життя, психопатологічною симптоматикою і  соціально-психологічною адаптацією.

Обстежено 153 пацієнтки з  дифузною алопецією, серед яких виокремлено групи з  метаболічною (45 осіб) та  змішаною (108 осіб) формами. За  результатами клініко-психопатологічного та  психодіагностичного обстеження (HARS, HDRS, SCL-90-R) пацієнтки були розподілені на  три групи: без ознак психічної дезадаптації, з  окремими її  ознаками та  з  розладами адаптації. Якість життя оцінювали за  методикою H.  Mezzich у  адаптації Н.О.  Марути. Проведено кореляційний аналіз між показниками якості життя, психопатологічною симптоматикою та  соціально-психологічною адаптацією.

Встановлено, що у пацієнток зі змішаною алопецією показники якості життя є достовірно нижчими, ніж у пацієнток з метаболічною формою, особливо у сферах психологічного благополуччя, міжособистісної взаємодії, соціоемоційної підтримки та особистісної реалізації. Виявлено залежність між ступенем психічної дезадаптації та рівнем якості життя: у пацієнток з розладами адаптації спостерігалося найбільш виражене зниження показників фізичного та психологічного благополуччя і соціального функціонування. Виявлено зворотні кореляції між показниками якості життя та  виразністю депресивної, тривожної і  соматоформної симптоматики та  прямі кореляції з  показниками соціально-психологічної адаптації.

Якість життя пацієнток з  дифузною алопецією залежить від  генезу захворювання та ступеня психічної дезадаптації, що обґрунтовує необхідність застосування комплексного біопсихосоціального підходу до  лікування та  реабілітації.