З використанням нелінійних лабораторних щурів-самців після превентивної хронічної алкоголізації ad  libitum вивчали індивідуальні показники рівня надання переваги етанолу (у  %) та  середньодобової дози його вживання (г/кг) у  двопляшковому тесті. Показано, що  за  умов безперервного контакту з  15% розчином етанолу та  питною водою різновираженого патологічного потягу набували 100%(!) піддослідних тварин випадкової мікропопуляції, які  за  інтенсивністю споживання етанолу розподілялися на  три категорії, як-от: з  низькою мотивацією  — 21,43% (рівень надання переваги етанолу — (4,74 ± 0,93)%; середньодобова доза його вживання  — (0,57±0,13) г/кг); тих, що помірно вживають алкоголь, — 60,71% ((30,31±2,93)% та (1,43±0,21) г/кг відповідно); високомотивованих — 17,86% ((60,10±5,02)%; (2,56±0,27) г/кг відповідно). Після застосування цієї моделі, за  умов позбавлення етанолу здійснювали рандомізоване дослідження впливу курсового інтраназального введення ліпосомальної форми Антагоміру-137 на  вираженість алкогольної мотивації. Визначено певний позитивний ефект у  вигляді зниження обсягу вживання етанолу на  тлі актуалізації надання йому переваги. Припускається, що  це  зумовлено змінами експресії miR-137 через використання Антагоміру, який є  її  конкурентом і  запобігає комплементарному спарюванню з цільовими генами, що здатне призводити до патогенетичної модуляції механізмів корекції алкогольної мотивації і не виключає існування його «терапевтичного» потенціалу, що  може бути основою для  розробки новітніх методів лікування розладів, пов’язаних з  надмірним вживанням психоактивних речовин.