Мета дослідження — визначення клініко-фармакологічної сумісності метадону та сучасних прямих противірусних лікарських засобів (ППЛЗ) під час лікування хронічних вірусних гепатитів у  пацієнтів із  опіоїдною залежністю. Замісна терапія метадоном є  ефективним методом зниження поширеності ВІЛ/СНІД, однак ризик інфікування вірусними гепатитами серед наркозалежних перевищує 80 %, що зумовлює потребу поєднаного лікування. У роботі використано бібліосемантичний, аналітичний, статистичний та графічний методи, а також протоколи сертифікованих баз даних DrugBank і Hep Drug Interactions. Встановлено, що  ентекавір, тенофовіру дизопроксилу фумарат (ТДФ) і  тенофовіру алафенамід (ТАФ) не взаємодіють із системою CYP450 та сумісні з метадоном, забезпечуючи безпечне лікування хронічних вірусних гепатитів (ХВГ). Прямі противірусні препарати проти вірусу гепатиту C (HCV) — софосбувір/велпатасвір, глекапревір/пібрентасвір — також не впливають на  фармакокінетику метадону та  їх  можна застосовувати у  програмах замісної терапії. Натомість пегінтерферони α-2a та α-2b підвищують концентрацію метадону на 10—15 %, у  поодиноких випадках  — до  100  %, що  зумовлює ризик токсичності та  кардіальних ускладнень (QT-подовження, torsades de pointes). Урсодезоксихолева кислота теоретично здатна індукувати CYP3A4 і  впливати на  абсорбцію метадону, однак клінічна значущість цього потребує подальших досліджень. Отже, більшість сучасних ППЛЗ можна безпечно призначати на тлі метадонової терапії, проте інтерферони потребують ретельного моніторингу та  можливої корекції дози.