Огляд спеціальної літератури дає уявлення про дисоціацію між досить великою поширеністю поліморфних форм шизотипового розладу та недостатністю наукової розробки методів психокорекції зазначених станів

Мета: на ґрунті виявлених клініко-психопатологічних особливостей афективних порушень у  хворих на  шизотиповий розлад розробити типоспецифічну систему їх  психокорекції та  перевірити її  ефективність.

Розроблена система передбачає два вектори психокорекційних заходів: перший  — спрямований на  зниження вираженості афективних порушень безпосередньо, другий — на здобуття хворими нових навичок самоаналізу та виявлення опосередкованих ознак погіршання їхнього стану. Для  визначення ефективності розробленої системи сформований контингент досліджуваних поділено на  дві гомогенні групи: група дослідження  (ГД)  — 38  хворих, що  брали участь у  розроблених психокорекційних заходах, група порівняння  (ГП)  — 42  хворих, які отримували допомогу відповідно до  чинних протоколів. Встановлено, що  після проведеного лікування поширеність тривожної симптоматики була достовірно (p  =  0,03) меншою у  ГД та сягала клінічно значущого рівня лише у  6  (15,8  %) хворих, як  порівняти із  ГП, де  вона була у  16  (38,1  %) хворих; частота виявлення депресивної симптоматики серед контингенту ГД була достовірно меншою як  порівняти з  аналогічним показником ГП  — 8  (21,1  %) хворих та  19  (45,2  %) хворих відповідно.

Розроблено ефективну типоспецифічну систему психокорекції афективних порушень у хворих на шизотиповий розлад, що ґрунтується на засадах персоніфікованої медицини та  має два вектори, що  первинно спрямовані на  безпосередню редукцію афективних порушень та вторинно — на здобуття хворими нових навичок самоаналізу та виявлення опосередкованих ознак погіршання їхнього стануa.