Вестибулярні дисфункції (ВД) — поширений синдром ішемічного ушкодження мозку, який має перебіг з вираженими вегетативними проявами, порушенням цереброваскулярної регуляції.

Обстежено 62 пацієнти з  ВД на  тлі хронічної ішемії мозку (ХІМ) в  компенсованій (I  група n  =  24) та  субкомпенсованій (II  група n  =  38) стадіях (40,3% чоловіків; 59,7  % жінок), віком від  18 до  55  років, середній вік становив 38,6±1,6  років.

При ішемічному пошкодженні мозку внаслідок дегенеративно-дистрофічних змін в шийному відділі хребта зареєстровані певні механізми розвитку ВД з  запамороченнями. Наявність їх  у  клінічній картині судинних дисгемій корелює зі  ступенем ушкодження, супроводжується больовими проявами, а  також пов’язаними з  ними скаргами та  симптомами.

Вестибуло-атактичні порушення реєструвалися за  допомогою інтегративного стану статолокомоторики та  були підвищеними порівняно зі  здоровими, та  ще  збільшувалися залежно від ступеня пошкодження мозку, особливо на тлі переважання ваготонії у більшості пацієнтів.

Важливим аспектом розвитку ВД є  вегетативні дисфункції. Отримані дані вказують, що  ВД розвивається на тлі патологічних автономних характеристик з переважною парасимпатичною спрямованістю вегетативного тонусу, особливо при недостатності вегетативної реактивності та патологічному вегетативному забезпеченні діяльності. Такі зміни достовірно (p<0,05) збільшувалися у разі субкомпенсації ХІМ.

Психоемоційні та когнітивні розлади є коморбідними відповідно до змінених вегетативних характеристик при ВД на  тлі ХІМ з  певними закономірностями залежно від  ступеня пошкодження мозку.

Характерної гемодинамічною ознакою в  групах з  компенсованою та  субкомпенсованою ХІМ є  наявність зниженої перфузії в основній та хребетних артеріях.

Значні зміни церебральної судинної реактивності за  міогенним контуром зі  зниженням коефіцієнтів реактивності КрО2 (на тлі гіпервентиляційного навантаження) та КрФНТ (за функціональним нітрогліцериновим тестом) є  характерною ознакою субкомпесованої стадії ХІМ. Гіперреактивність на ротаційні функціональні навантаження в обох клінічних групах має високу кореляцію з  наявністю сходової та, в  меншому ступені, ізольованої нестабільності.