Серед форм психічної патології, які виявляються в дитячому віці, особливе місце займає розумова відсталість, яка робить істотний внесок у  показники захворюваності та  інвалідизації.

З метою встановити закономірності клініко-феноменологічної структури та  вікові особливості перебігу захворювання у  осіб з  легкою розумовою відсталістю підліткового віку, на  базі Криворізького психоневрологічного диспансеру було проведено двоетапне клініко-епідеміологічне, клініко-психопатологічне та  психодіагностичне дослідження 154  осіб 2003—2008  років народження, хворих на легку розумову відсталість.

За результатами дослідження було встановлено, що розумову відсталість у  більшій частині випадків було діагностовано у  віці 7—10  років (29,8% випадків), а  у  майже третини всіх обстежених (29,0%) цей діагноз поєднується із супутньою психічною, неврологічною чи  соматичною патологією, яка саме і призводила до погіршання загального перебігу захворювання. У 63,0% випадків виявлено обтяжений сімейний анамнез, у 81,0% — акушерський. Крім того виявлений прямий кореляційний зв’язок (r = 0,498) між рівнем розвитку соціальних навичок та збереженням інтелектуального рівня. Отже, можна виокремити чинники ризику виникнення легкої розумової відсталості: чоловіча стать, обтяженість сімейного анамнезу (насамперед станами залежності), вік батьків — більш ніж 30 років, їх низький освітній рівень, патологічний період вагітності та  затримки психомоторного розвитку на  першому році життя.

Рівень соціальної адаптації хворих залежить від глибини інтелектуального дефіциту; тривалі лікувально-реабілітаційні впливи, психоосвітні заходи для  батьків та  родичів хворих, організація допомоги у працевлаштуванні та медикаментозний супровід можуть підвищити рівень соціальної адаптації цього контингенту осіб.