В  цьому дослідженні було вивчено особливості патоґенезу саморуйнівної поведінки (СрПв) і  реалізації самоушкоджень (СуД) у  пацієнтів з  психотичними розладами шизофренічного спектра (ПсР ШфС). Було обстежено 77 пацієнтів з діагнозами шизофренія, шизоафективний розлад та гострий поліморфний психотичний розлад. За  диференціальними ознаками патоґенезу СрПв пацієнти були поділені на  дві групи: перша група  — хворі з  ПсР ШфС, у  яких прояви СрПв були протягом всього процесу захворювання та  розвивалися як  коморбідний психопатологічно-поведінковий розлад (Гр1  ПостСрПв), друга група  — хворі, в яких прояви СрПв формувалися за механізмом вторинного поведінкового розладу та  виникали лише на  висоті загострення психопатологічної симптоматики з наявністю імперативних псевдогалюцинацій (Гр2 ІмпСуД).

За  результатами дослідження було виявлено суттєве переважання пацієнтів з шизофренією та з галюцинаторно-параноїдним синдромом в обох групах досліджених. Вірогідно частіше хворі на  шизофренію здійснювали імпульсивні СуД під впливом імперативних псевдогалюцинацій. Було виявлено вірогідні відмінності в  мотиваційних установках серед обстежених пацієнтів. В  Гр1 ПостСрПв основними мотиваційними установками були психологічні проблеми, пов’язані з наявністю хвороби, соціальними негараздами та  міжособистісними проблемами, тоді як  в  Гр2 ІмпСуД основною причиною реалізації СуД був вплив імперативних псевдогалюцинацій з «наказом» на  здійснення такого аутодеструктивного вчинку. За  результатами тестування (шкала імпульсивності Р. Плучика) був  виявлений набагато вищий рівень імпульсивності в  Гр1 ПостСрПв.

Проведене дослідження підтвердило наявність принципово різних шляхів формування і  динаміки СрПв і  скоєння СуД пацієнтами з  ПсР ШфС, що  треба брати до  уваги в  процесі їх  лікування та  реабілітації.