Тип статті
Рубрика
Ключовi слова
Анотація
Огляд присвячений життєстійкості особистості як фактора специфічної протекції, потенційно здатного знижувати ризик розвитку суїцидальної поведінки. Розглянуто розвиток поняття «життєстійкість» (hardiness) і особливості його застосування в предметному полі суїцидології. «Життєстійкість» розуміється як ключова особистісна змінна, опосередковуюча вплив стресогенних факторів (зокрема хронічних) на соматичне і душевне здоров’я, а також на успішність діяльності. Саме життєстійкість дозволяє людині виносити непереборну тривогу, яка супроводжує вибір майбутнього (невідомості), а не минулого (незмінності) в ситуації екзистенціальної дилеми. Джерельну базу дослідження становили 38 публікацій. Відзначено високу узгодженість думок авторів про те, що життєстійкість є важливим протективним чинником виникнення суїцидальних ідеацій, виконує буферну (антисуїцидальну) роль в ситуації дистресу, є частиною нормативних функцій адаптаційної системи людини. Значущість вкладу окремих параметрів життєстійкості в протекцію антивітальної та суїцидальної поведінки може індивідуально і соціокультурно варіювати. Лінійний характер впливу складників феномена життєстійкості на ймовірність антивітальної та суїцидальної поведінки є відносним.
Значущими для розроблення заходів профілактики самогубств є дані про те, що суїцидальний ризик пов’язаний з ослабленням резервів життєстійкості, а зниження зазначеного ризику можливо через зміцнення потенціалу життєстійкості за допомогою цільових психосоціальних заходів. Потенційна змінність параметра «життє стійкість» дозволяє розглядати його як важливу мішень превенції суїциду.
Сторінки
Рік / Номер журналу
Перелiк використаної лiтератури
Науково-практичний медичний журнал
ДУ «ІНПН імені
П.В. ВОЛОШИНА
НАМН УКРАЇНИ»