Проблема черепно-мозкової травми, її  наслідків у  віддаленому періоді є актуальною для неврологів та лікарів суміжних спеціальностей, які беруть участь в  лікуванні, діагностиці та  реабілітації такого контингенту пацієнтів. Розрізняють близько десятка синдромів, які найчастіше спостерігаються після перенесеної травми. Водночас з цим одним з  найбільш частих і  грізних наслідків черепно-мозкової травми є посттравматична епілепсія, яка є основною ідентифікованою причиною симптоматичної епілепсії в  молодому віці.

У  роботі висвітлюються «тригерні» механізми ушкодження мозку, зокрема окислювальний стрес, який є  обов’язковим складником як  у  ранньому та  і  у  віддаленому періодах травми мозку та  призводить до  дезінтеграції всіх рівнів ЦНС, що  сприяє розвитку основних невропатологічних синдромів і  насамперед  — посттравматичної епілепсії.

Розглядаються питання складності інтерпретації термінології, коли діагноз базується тільки на факті наявності травми мозку, диференціювання такого роду симптоматичного судомного синдрому від інших епілептичних нападів, залежність розвитку від тяжкості черепно-мозкової травми (тяжка травма дає підвищення ризику виникнення судом в 29 разів вище проти легкої), етапності та  основних факторів ризику такого роду епілептоґенезу, а  також дезорганізації і пошкодження антиепілептичної системи. Описано спектр судомних нападів, зокрема парціальних, з урахуванням характерної для черепно-мозкової травми локалізації з  переважанням її  лезіональних форм.

Треба брати до  уваги виникнення відстрочених ушкоджень мозку, зокрема порушень імунної системи, кореляційні зв’язки виникнення посттравматичної епілепсії із ступенем розвитку гідроцефалії, гіпоперфузії ділянок мозку, недостатності гліального бар’єра, що буде сприяти формуванню судомної активності. Треба брати до уваги сімейний анамнез.