В  основу роботи покладені результати клініко-психологічного й психодіагностичного дослідження 383  пацієнтів з цереброваскулярною патологією (ЦВП) різного ступеня прояву: від високого ризику розвитку захворювання внаслідок наявності факторів кардіоваскулярного ризику (з  його клініко-лабораторною верифікацією) до  судинної катастрофи в  анамнезі.

Встановлено, що  хворі на  ЦВП зазнають надвисокого для  них рівня стресового навантаження, що, у  сполученні зі  зниженням здатності до  стресопору, є вагомим фактором виникнення та прогресування цереброваскуляр них захворювань. Патологічна дія психосоціального стресу реалізується завдяки дії змістовно різних стрес-потенціюючих чинників залежно від  стадії розвитку ЦВП. Спектр стрес-потенціюючих чинників трансформується з прогредієнтністю ЦВП: на початкових стадіях найбільший негативний вплив мають поведінкові фактори, які з прогресуванням хвороби нівелюються, поступаючись місцем психоемоційним чинникам, що  сприяють прогресуванню та  обтяжують перебіг цереброваскулярних захворювань.

Зроблено висновок, що стрижневим напрямком медико-психологічної роботи з хворими на ЦВП має бути підвищення їх здатності до стрес-опору та трансформації життєвого стилю як  патогенетичних дефензивних здоров’я зберігаючих ресурсних джерел.